І хоч харківська кафедра до приїзду О. В. Репрьова існувала вже понад 20 років та її засновник професор І. М. Оболенський і його наступник професор С. Д. Костюрін, вихованці Військово-медичної академії, учні М. М. Руднєва та В. В. Пашутіна, які зробили неоціненний внесок у її розвиток, заслуга створення харківської наукової школи патофізіологів належить О. В. Репрьову. Оскільки О. В. Репрьов є учнем основоположника патофізіології В. В. Пашутіна, харківська наукова школа патофізіологів вважається гілкою пашутінської школи. 

О. В. Репрьов залишив глибокий слід у науці. Широко відомі його наукові розробки з проблем голодування, патології обміну речовин та особливо патології ендокринної системи, завдяки яким він отримав ім'я «батька вітчизняної ендокринології», «Нестора вітчизняної ендокринології». О. В. Репрьов походить із спадкових дворян Владимирської губернії. Він народився 26 серпня 1853 р. у сім'ї морського офіцера. Середню освіту здобув у Владимирській гімназії, закінчити яку йому не вдалося, оскільки він не був допущений до іспитів на атестат через політичну неблагонадійність. Він довго намагався отримати дозвіл на складання випускних іспитів, які витримав, нарешті, у Тамбові, в 1873 р. Того ж року вступив до Медико-хірургічної академії (згодом Військово-медична академія) у Петербурзі. Отримавши після закінчення академії в 1878 р. диплом лікаря, за розпорядженням Головного військово-медичного відомства був направлений до діючої армії, до Болгарії, де був до половини липня 1879 р., тобто аж до підписання миру з Туреччиною. Після повернення з театру воєнних дій до Петербурга було зараховано в запас чиновником Військово-медичного відомства. У 1880 р., склавши іспит на ступінь доктора медицини, отримав місце ординатора в Пензенській земській лікарні, де завідував пологовим покоєм, жіночим та дитячим відділеннями та одночасно викладав у фельдшерській школі та школі повитух.

 У 1886 р. переїхав до Петербурга, де обіймав низку медико-адміністративних посад і одночасно приступив до інтенсивної наукової роботи в лабораторії В. В. Пашутіна - основоположника патофізіології та засновника кафедри загальної патології Військово-медичної академії (1879). У 1888 р. О. В. Репрьов захистив дисертацію, присвячену експериментальному вивченню обміну речовин під час вагітності. У тому ж році після прочитання двох пробних лекцій був удостоєний конференцією академії звання приват-доцента кафедри загальної патології, з 1890 р. - прозектор тієї ж кафедри і до липня 1891 р., тобто до призначення екстраординарним професором кафедри загальної та експериментальної патології до Томського університету. У 1890–1891 pp. у зв'язку із призначенням В. В. Пашутіна начальником Військово-медичної академії тимчасово виконував обов'язки професора. У 1892 р. у Томську отримав звання ординарного професора і влітку 1895 р. був переведений до Харкова.

Учень О. В. Репрьова проф. Я. Я. Постоєв у ювілейній статті, присвяченій 50-річчю науково-викладацької діяльності вчителя (1928), пише: «... О. В. дуже цікавив медичні кола як учень Пашутіна та як представник кафедри загальної патології, цієї філософії медицини. Вступна лекція є пробним каменем для кожного нового члена факультету: вона, можна сказати, вирішує долю професора; О. В. вийшов переможцем. Прочитана ним лекція «Про гармонію під час хвороби» привабила величезну кількість слухачів — студентів. Був майже весь медичний факультет на чолі з деканом, дружними аплодисментами нагородили слухачі лектора за його повну наукового інтересу лекцію».

До кінця днів протягом 35 років життя О. В. Репрьова було пов'язане з Харковом, де він протягом майже 30 років (1895–1925) керував кафедрою загальної патології (з 1922 р. – патологічної фізіології) медичного факультету університету (з 1921 р. – Харківського медичного інституту), одночасно читав курс загальної патології у Жіночому медичному інституті, Ветеринарному інституті та Зуболікарській школі Кривопускова, а в останні роки життя (1925–1930) завідував науково-дослідною кафедрою експериментальної патології при Головному управлінні науково-художніх і музейних установ України, біологічним відділенням Всеукраїнського рентгенологічного інституту та відділом патології Українського інституту наукової та практичної ветеринарії.

З ім'ям О. В. Репрьова пов'язаний розквіт харківської кафедри. Велику увагу приділили її матеріально-технічному оснащенню. Викладання набуло переважно експериментального характеру. Значно збільшився його обсяг, особливо у патології ендокринної системи. Воно збагатилося лекційними демонстраціями дослідів на тваринах, хімічних дослідах, макро- і мікропрепаратів, приладів, інструментів, таблиць, проекціями на екрані тощо. Були значно покращені практичні заняття.

О. В. Репрьов переніс на харківську кафедру науковий напрямок пашутінської школи — голодування та патологія обміну речовин. Велику популярність здобули його дослідження обміну речовин при лихоманці, пухлинах, вагітності, стані організму жінки в післяпологовому періоді та під час годування дитини та особливо широкі фундаментальні дослідження фізіології та патології залоз внутрішньої секреції. На кафедрі було виконано дослідження обміну речовин при патології щитоподібної, паращитоподібних, підшлункової залоз, гіпофіза, надниркових залоз, статевих залоз. Підсумкова монографія О. В. Репрьова «Внутренняя секреция» (Ленінград, 1925) багато в чому визначила розвиток вітчизняної ендокринології. Вчений по праву вважається основоположником вітчизняної ендокринології.

О. В. Репрьов - автор блискучих підручників: учебников: «Учебник общей патологии» (1897), «Основы общей патологии» (2-е изд. «Учебника общей патологии»), 1898, «Основы общей и экспериментальной патологии» (1908) обсягом 1250 сторінок, «Руководство общей патологии» (1911). У відгуку високоавторитетної комісії у складі     І. П. Павлова, П. П. Кравкова, П. М. Альбицького та ін. на «Основы общей и экспериментальной патологии» йдеться: «Твір, що розглядається, є плодом багаторічних праць справжнього вченого, у якому велика ерудиція щасливим чином поєднувалася з сильним аналітичним і узагальнювальним розумом. Цей твір належить до тих, якими по справедливості може пишатися вітчизняна література і, звичайно, якнайбільше заслуговує на премію. Значення цього твору може виразитися збільшенням числа лікарів, які науково освічені та науково мислять, а також тими благами для хворих, що походять від збільшення числа вдумливих та науково освічених лікарів». Як блискучий педагог характеризується О. В. Репрьов у редакційній ювілейній статті у Харківському медичному журналі, присвяченому 30-річчю його науково-педагогічної діяльності (1914): «Як викладач та лектор, О. В. своєрідний у багатьох аспектах... Головна особливість його лекцій — це глибоке, інтимне проникнення у тему, у «душу» предмета лекції... Засобами для досягнення цієї методологічної мети є і технічна сторона викладання, і фактична повнота, і кооптація інших дисциплін, і, особливо, ідейність лекцій О. В. ... Не тільки думки і погляди, що більш-менш встановилися, але навіть течії наукової думки, що ледь народжуються, розгортаються на лекціях О. В. у всій їхній повноті, і величезний, нерідко суперечливий фактичний матеріал, групуючись навколо наукових ідей, приводиться в струнку, необхідною мірою абстрактну систему і легко вкладається в пам'яті... Поруч із повнотою викладу, на лекціях О. В. розгортається напружена робота його наукової думки... Учень та вдумливий слухач О. В. не тільки набуває маси загальнопатологічних відомостей, але вводиться також у коло найважливіших біологічних питань взагалі і, знайомлячись із прийомами суворого наукового мислення, переймається надзвичайно складним питанням патологічної біології — і набуває імпульсу до самостійної, у міру своїх сил, роботи...»

У 1912 р. О. В. Репрьову надано звання заслуженого професора. Наукові праці та підручники О. В. Репрьова зіграли величезну роль у розвитку експериментальної патології і виділенні патофізіології як самостійної науки.

О. В. Репрьову належить заслуга на основі кафедри мікробіології Харківського медичного інституту (1922), першим завідувачем якої став його учень Д. П. Гриньов, згодом відомий мікробіолог. О. В. Репрьов був одним із ініціаторів створення у Харкові науково-дослідного інституту ендокринології (1919).

О. В. Репрьов раптово помер 21 червня 1930 р. у своїй лабораторії за розбором з учнями чергового експерименту — завидна кончина, варта цього видатного вченого.

І донині харківська кафедра – це нові покоління школи О. В. Репрьова, що дбайливо зберігають закладені їм традиції та науковий напрямок, розвинений його учнем            Д. О. Альперном, як патологія нервово-ендокринної регуляції, нейрогуморальні механізми та патохімія патологічних процесів.

Джерело: А. В. Репрев – основатель харьковской научной школы патофизиологов, основоположник эндокринологии в России / Н. А. Клименко / Экспериментальная и клиническая медицина. – 2003. – № 2. – С. 7–9.

Переклад з росiйської - Гулієва Вісала Худаяр кизи